Перед сном знайди момент тиші і запитай себе:
«Яку мою потребу сьогодні ніхто не помітив, але вона була?»
«Чи можу я просто побути з нею, не намагаючись усе виправити?»

День пройшов. Його не вернеш. Але саме зараз — у цій тиші перед сном — ти можеш помітити, визнати і дати простір тому, що залишилось непрожитим, неозвученим, непоміченим. Не обов’язково змінювати чи виправляти — достатньо побути поруч. Цей м’який запит — як нічний шепіт турботи, що повертає до себе з лагідністю.